Проблематика τέχνη пронизує вчення софістів наскрізь — воно формоутворююче, і воно ж той принцип, авторитарність якого намагаються усунути самі апологети софістичного τέχνη. Взагалі будь-яка авторитарність — це те, чого намагались уникнути софісти як у власному вченні, так і в політичній діяльності. Спробуємо розглянути це на прикладі Протагора, який осмислював τέχνη, критикував його та писав власним життям апологію політичному τέχνη.
Це вже 8 есей по темі софістичного мистецтва філософування, а з попередніми можна ознайомитися тут:
- Софісти (1). Злободенні та людяні
- Софісти (2): Злободенні та людяні — Софістична пайдея
- Софісти (3). Злободенні та людяні — Софістична пайдея, частина 2
- Софісти (4). Злободенні та людяні: Софіст — апологет істини?
- Софісти (5.1): Яка людина є мірою всіх речей і навіщо їй це треба?
- Софісти (5.2) — Яка людина є мірою всіх речей і навіщо їй це треба?
- Софісти (6.1): Міф про Протагора та міф про Прометея. Боги — не поза політикою
Порівняння зі свідченнями про людську цивілізацію, які ми наводили у попередній частині, показує, які специфічні риси наявні у розповіді Протагора про Прометея, якщо порівнювати його з іншими story про становлення людської цивілізації. Усі ці міфи репрезентують схожий сценарій цивілізаційного становлення, в якому головний акцент — на важливості технічних навичок як ключової умови людського прогресу. Есхіл, поети-трагіки, Сorpus Нippocratum, Діодор, Демокрит — усі вони ставлять в залежність прогрес людства від τέχνη, яке дає змогу вдовольнити природні потреби та захиститись від ворогів [1]. Техне – це те, що означує межу між цивілізацією та архаїчним станом, між людьми та тваринним світом.
Натомість міф Протагора розгортає альтернативну оптику, в якій τέχνη не грає вирішальної ролі – його недостатньо, щоб гарантувати виживання і процвітання людства. Протагор, скоріше, наполягає на тому, що самі по собі τέχνη як техніки не здатні гарантувати ані прогрес, ані виживання, оскільки проблема становлення людства полягає не у задоволенні зовнішніх, природніх потреб, а у внутрішніх переживаннях конкретної особистості, бо людині властива тенденція до недоброзичливості та вчинення несправедливості:
Зібравшись разом, вони вчинили несправедливість один проти одного …
так що ще раз розійшлись і були згублені. [Протагор 322b]
Таке ставлення до τέχνη неймовірно відрізняє міф Протагора від усталених уявлень. Він не заперечує, що технічні навички можуть допомогти у вирішенні природних потреб, але для нього акцент не на виживанні, а на співжитті. Технічні навички не дають достатньо «скілів» для життя у соціумі, тому ця проблема співжиття саме як людства — humanitas — є набагато складнішою. Що ж може гарантувати виживання і процвітання людства як спільноти? На думку Протагора, це встановлення норм і законів (проблема dike, справедливості), а також етичних і моральних цінностей (aidos, сором). Ці ідеї лише окреслені в міфі, але вони Протагор пояснить це у другій частині своєї промови, в якій буде аргументовано саме політичну природу людей (див. Протагор 323a, 323b – c, 324c – 325a). Акцентуючи увагу саме на цьому аспекті розвитку людства, міф Протагора являє собою дуже тонкий докір прихильникам теорії τέχνη як рушія цивілізації, апологізуючи натомість значення політичного мистецтва (софістичного τέχνη), яке є предметом вчення Протагора.
Цікаво, що критичне ставлення Протагора до апологетів τέχνη підтверджується також іншими платонічними та, що ще важливіше, неоплатонічними свідченнями. У «Протагорі» 318e – 319a Протагор висловлює сумнів у освітніх стратегіях Продіка та Гіппія, оскільки, викладаючи лише такі техніки, як «арифметика, астрономія, геометрія та музика», вони не навчають учнів того, що дійсно важливо для полісу (тобто політичного мистецтва). Аргументом Протагора, як видається, є те, що ці спеціалізовані види експертності насправді не є найбільш корисними для життя полісу, на відміну від тверджень інших філософів того часу. За свідченнями Аристотеля (Метафізика 998a2-4 = 80B7 DK) Протагор вважав, що більшість абстрактних розвідок навряд чи сумісні з результатами емпіричного спостереження, а отже, вони становлять словесну гру без практичної користі. Це, мабуть, аргументи, на які натякав сам Платон у «Софісті» (232d – e = 80B8 DK), коли повідомляв, що Протагор вчив, як «суперечити кожному з ремісників» у «Про боротьбу та інші мистецтва». Отже, у Протагора ми знаходимо дві лінії ведення дискусії з апологетами τέχνη. Згідно з першою лінією, поширена думка, що саме τέχνη відіграло вирішальну роль у досягненні стану цивілізованого суспільства, виявляється хибною: Протагор стверджує, що τέχνη необхідні, але недостатні. У другій стратегії Протагор критикує освітню стратегію, в якій громадянин отримує лише вузьку спеціалізацію, натомість не опановуючи політичне мистецтво, завдяки якому можна налагодити життя в полісі. В сукупності ці два підходи, схоже, є апологією політики та політичного мистецтва, які є об’єктами вчення Протагора.
Наступний опус буде присвячено справедливості, законам та демократії в контексті політичного мистецтва Протагора, і він буде останнім в циклі про софістів.
Проте розвідки Античності на цьому не завершаться! І най буде з нами істина!
Примітки:
- Див. докладніше: Guthrie, W.K.C., 1971, The Sophists, Cambridge: Cambridge University Press. P. 79–84.
Фотографія — авторська.