Філософи – це люди, що фахово намагаються збагнути як улаштований світ нашого пізнання. Вони пишуть книжки, найуспішніші з-поміж них книжки продають по всьому світу, що надає їм фінансової респектабельності, а їхнім словам – ваги. Такі філософи можуть і хочуть впливати на думки інших, зокрема політиків, бізнесменів, читацький загал. Життя цих людей з часом стає об’єктом окремих досліджень. Ті, кому поталанить, потрапляють до пантеону славетних і цим карбують своє ім’я в історії людства. Більшість нефілософів позирають на них із пієтетом, хоча найчастіше гадки не мають, в чому полягає їхня культурна заслуга. Про цих великих кажуть, що вони «змінили наше сприйняття реальності», «переписали світ як книгу», «знайшли шлях до розуміння істини» абощо. Та майже завжди забувають, що видатні мислителі є передусім звичайні люди зі звичними вподобаннями.
Збагнути, де в житті таких осіб пролягає межа між їхнім публічним статусом та їхнім повсякденням, дає змогу «справа Джона Сьорла», що вже наробила галасу. Один з живих стовпів сучасної американської філософії, на працях якого відбуло свій професійний вишкіл кілька поколінь мислителів, опинився в епіцентрі сексуального скандалу. Три роки тому колишня асистентка звинуватила професора Сьорла в домаганнях, утім керівництво університету Берклі спустило справу на гальма, а її саму звільнили з роботи. Ображена випускниця подала до суду, її приклад наслідували ще двоє осіб. Сьорла звинувачували в «сексистських жартах під час занять», «перегляді порно на робочому місці», «намаганні поцілувати» та ін. Проте найбільше образили позивачку його слова про те, що одружена особа не зможе приділяти роботі достатньо часу. У червні 2019 університет позбавив Сьорла всіх реґалій, права викладати та доступу в університет.
У молоді роки Джон Сьорл був для мене інтелектуальним кумиром: він зрозуміло писав про складне, був радикальним у своїх тезах і не боявся поступатися, якщо помилився. Але тепер постать філософа змарніла, і мова не лише про Сьорла. Аура наближених до потаємного знання мало кого зворушує. Філософ сьогодні є лиш одним з виробників культурного капіталу і, як кожен його виробник, незахищений і вразливий. Я не збираюся виправдовувати вчинки Сьорла – я прагну збагнути роль інтелектуала на тлі її тривіалізації.
На які думки мене наштовхує його історія? Зупинюся на трьох, на мій погляд, непересічних висновках з неї, хоча вони є попередніми й демонструють свою полемічну відкритість. Перше: межа між приватним і публічним в діях публічного інтелектуала є виразно хиткою. Твердити, що думка ширяє незалежно від її носія, є неприпустимою наївністю. Не менш наївно заявляти, що відповідальність за неї відтермінована у вічність і належить царині істин, а не дійсності. Подібне бачення виправдовує, нічого не змінюючи натомість. Друге: відповідальність за слова є відповідальністю перед тими, хто їх чує. Промовляти від імені загалу означає апелювати до нього як до судді, знаючи від часів Сократа, що загал є найуразливішим до облуди. Тож, коли він судить неправильно, або вимагає відплати, покликання на абстрактну істину не рятують. Третє: істина є пусте слово, якщо нею не передбачено потвердження людської гідності. Істина – завжди виклик, і не кожний філософ наважиться його прийняти. Цей парадокс повертає нас на землю, де вчинок і думка розглядаються як нерозривні речові докази прожитого життя.