Люди часом приходять зненацька, а потім безслідно щезають, мовчки забираючи із собою, в пароксизмі чи то зла, чи то добра, останні крихти свого образу прямісінько туди — в порожнечу часу, де правлять минуле минулого, минуле теперішнього та минуле майбутнього. Добро таке ж банальне, як і зло. Проте ніхто не винен у тому, що воля сліпа й голодна, афекти непередбачувані, а реальність — прозаїчна. Кордони минулого образу людини закінчуються там, де починається небачене здригання повітря від рукотворної музики сфер. Тоді кожен шматочок розбитого дзеркала, на якому застигла автентичність безцінних спогадів, подрібнюється і, врешті-решт, досягає строго вивіреної, нескінченно малої величини. Життя — це перлина неправильної форми, яка заслуговує на регалії арт-об’єкта, зітканого із ennui, Аngst та зрозумілої тільки степовим вовкам скорботи. Треба вміти грати на публіку, яка блукає коридорами галереї, грати із барочним смаком, сформованим жагою до взаємовиключних контрастів. Герої із «Мосту Мистецтв» — це барочні дискретні опозиції, що балансують на фігуральному та буквальному значеннях, роблячи ставки то на життя, то на смерть.
Звідси, художній прийом, який застосовує автор фільму Ежен Ґрін: під час діалогів герої дивляться в камеру. Граючи на уявну публіку в межах сюжету, вони грають із глядачем, розмовляють із ним. Нічого особистого, нічого справжнього, тільки неприхована декоративність людей, що творять своє життя тут-і-зараз, в урочистих реченнях — таких далеких від низькопробної прози людського повсякдення, таких близьких до вишуканої цитати, якій заготовлено місце в літературному творі красномовного деміурга. Однак чи розмовляють вони один із одним? Діалог — це сукупність монологів, пов’язаних одним сновидінням. Не важливо, чи промовлені героями тексти мають хоча б якийсь зв’язок, адже вони — живі арт-об’єкти, химерні орнаменти та елегантні структури дрімливої порожнечі, в якій розгортається агонія значень: Міст Мистецтв, визначене географічними координатами місце в Парижі, що з’єднує Інститут Франції із Луврським палацом, мости мистецтв, які будують два чоловічих персонажі в пошуках назавжди втраченого, дорогого їм образу німфи, що плаче, та мости, що з’єднують дихотомії, перетворюючи перлину неправильної форми на унікальний штрих фантасмагорії людських химер. Час від часу герої, в забутті своєї публічності, обирають смерть – єдиний випадок закритої від очей справжності, до якої навіть глядач не має доступу: в сцені самогубства жінка (виконавиця музичного шедевру Монтеверді, та ж сама німфа, що плаче, і примушує плакати своїх реципієнтів) показана ригористичним нагромадженням уривків на кшталт кадру мосту, кадру ніг, кадру партитури, яку вона вирішує не забирати із собою на дно Сени — про суб’єкта, який вирішив розпрощатися із життям, висловлено непристойно мало, однак про смерть, навпаки, надто багато, адже кожна людина у жахливу мить абсолютної втрати сенсу, коли будь-яка випадкова деталь декорацій світу земного ще більше знецінює її, вмирає самотньою, в оточенні безжалісної сухості простих фактів.
На відміну від цього, у сцені, де чоловік спонтанно вирішує здійснити самогубство, спостерігається антитанатичний струс, теж виконаний в мінімалістичному, уривчастому дусі: герой, що вигадав благородне, дуже літературне, завершення свого життєвого шляху під останню пластинку Монтеверді, зненацька пробуджується. Він проймається слізним співом дивної німфи, що, залишивши по собі тільки голос та партитуру, давно відійшла в небуття. Померти арт-об’єктом, в якому є тільки фігуральне значення, чи зберегти вірність буквалізму, відмовившись від добровільної смерті та переглянувши цінність тієї фундаментальної, найпершої недосконалості — це дихотомії бароко, що співіснують на мості мистецтв. Люди носять маски, гадаючи, що вони в такий спосіб приховують інтимний простір свого справжнього Я, боячись зізнатися, що під масками нічого немає. Зрештою, коли прихована під маскою сутність примарного образу відкривається, порожнеча починає говорити божественною мовою неможливих людей.
Ілюстрації — кадри з фільму Ежена Ґріна «Міст Мистецтв» (2004; джерело).