Андрій Кулик

Історія цієї відомої метафори починається в XII столітті. У трактаті Іоанна Солсберійського «Металогіка» є такі слова:

«Бернард Шартрський говорив, що ми подібні карликам,
які сидять на плечах гігантів, щоб бачити більше і далі, ніж вони, — не тому, що у нас гостріший зір або вищий зріст, але тому,
що їх гігантські фігури піднімають нас угору»
[цит.].

На одному з вітражів Шартрського собору є зображення чотирьох євангелістів, які сидять на плечах чотирьох великих пророків: Ісая, Єремія, Єзекіїль і Данило. Вітражі були створені у ХІІІ столітті. Фігури пророків за розміром більші, ніж фігури євангелістів, а інтенцію євангелістів спрямовано на зображення Христа. Це можна тлумачити таким чином, що євангелісти, хоча самі вони менше за пророків, але «бачать більше», бо вони споглядають Спасителя, про якого говорили пророки в Святому Письмі. Милість Бога, дарована людині по благодаті, означає для цієї людини одночасне розширення меж пізнання за допомогою досвіду благодаті.

Скористався цією метафорою і відомий єврейський філософ Ісайя бен Малі ді Трані, яку він інтерпретує в «респонсах»:

«Хто бачить далі — карлик або велетень? Звичайно, велетень,
адже його очі розташовані вище, ніж у карлика. Але якщо карлик перебуває на плечах велетня, хто бачить далі? Так що ми — такі ж карлики, що сидять на плечі велетнів. Ми осягаємо їх мудрість
і йдемо далі. Ми стаємо мудрими завдяки їх мудрості
і можемо сказати все те, що ми говоримо,
але не тому, що ми більші, ніж вони»
[цит.].

У спробі вивчення Тори, загалом досвід відіграє тут важливу роль, і через знання та відкриття попередників, є можливість поглянути на речі більш широким поглядом. Потрібно взяти до уваги всілякі сторони і нюанси та прийти в результаті до нових висновків, відмінних від думки тих самих попередників.

Але за умови, що у останніх є досить «засобів» як слід осягнути мудрість перших. А якщо мудрість перших «недоступна» останнім, то той карлик залишається карликом — у нього просто не вистачає сил піднятися на шию велетня.

Іспанський гуманіст Хуан Луїс Вівес в трактаті «Про вчення» відмовлявся вважати новітніх того часу мислителів карликами:

«Невірно і нерозумно кимось придумане порівняння, якому багато хто приписує велику тонкість і глибину: “По відношенню до стародавніх ми — карлики, піднявшись на плечі велетнів”. Це не так.
І ми не карлики, і вони не велетні, а всі ми люди
однакові на зріст, і завдяки їх спадщині
ми можемо піднятися навіть трішки вище,
аби зберегти їх пристрасть до пізнання,
активного духу, доблесть
і любов до істини»
[цит.].

Найбільш відомий вислів Ісаака Ньютона в листі до Роберта Гука:

«Те, що зробив Декарт, був чудовим кроком.
Ви додали багато нових рішень,
особливо там, де йдеться
про філософський розгляд
кольорів тонких плівок.
Якщо я бачив далі,
то тому,
що стояв на плечах гігантів»
[цит.].

А також можна знайти і такі рядки в романі «Ім‘я троянди» Умберто Еко:

«В нас більше немає давніх знань, вік гігантів закінчився»
[цит.].

Який сенс порівнювати карликів на плечах велетня в цьому контексті? Можливо, мається на увазі наша можливість позитивно впливати на світ і на самих себе? Як писав сучасний американський філософ Кен Вілбер: «Розуміння культурних смислів — це інтерпретативне заняття» [цит.], щоб пірнути глибше, потрібно інтепретувати. Іншими словами, епоха «ахронім» триває донині, але, як пише Вілбер:

«Немає особливих епох. Ми тільки підмурівок завтрашнього дня. Процес триває. Дух проявляється в самому процесі, а не в якійсь конкретній епосі чи в конкретному місці»
[цит.].


В оформленні використано ілюстрацію Ніколя Пуссена «Сліпий Оріон шукає Сонце» (1658; джерело).