Андрій Кулик

У відомих текстах Августина «Про град Божий» і Цицерона «Про державу» поняття «народ» постає як єдиний політичний суб’єкт. Об’єднуючи людей, на думку Цицерона, є раціональна згода щодо практик формування гуртожитків, тоді як Августин замінює його на емоційну спільність.

У творах англійського філософа Томаса Гобса поняття «народ» зустрічається частіше тільки в трактаті «Про громадянина», а в іншій книзі — «Левіафані», поняття відступає на другий план, поступаючись Левіафану, тобто державі, яка виникає в результаті узгодження суспільного договору. В межах обох вищезгаданих трактатів залишається актуальна боротьба Гобса за нове розуміння народу як політичного суб’єкта і політичного об’єднання самого по собі. Томас Гобс критично розглядає трактування поняття народу у Цицерона і Августина, і концептуалізує термін multitudo, тобто «сукупність», надаючи йому самостійне значення, розуміється як більшість людей, що не має ані єдиної волі, ані здатності до єдиної дії.

Таким чином, multitudo (сукупність) не може укладати договір, давати обіцянки або здійснювати реальні правові дії, і саме дії, будуть мати силу лише в тому випадку, якщо кожен зі складових її людей висловить відповідну волю. Іншими словами, multitudo не являється persona naturalis і не може брати участь в правовому процесі. Cives — це multitudo, тоді як civitas — це populus!

Тобто народ у Гобса це свого роду «мерехтливий суб’єкт», він виникає, лише тоді, коли він активний, а коли ж він пасивний — перетворюється в multitudo. Парадоксальність ситуації відповідає тим, що, укладаючи суспільний договір, люди маніфестують себе як народ, тобто як політично активний суб’єкт. Повертаючись до Гобса, можна сказати, що з природного стану можливий перехід в стан цивільний, де затверджується мир і порядок. При цьому, укладаючи суспільний договір, здебільшого саме більшість перетворюється в синтез.

Відповідно, Гобс запрошує нас до споглядання і ретельно придивитися й розібрати структурно Левіафана, а також до того, як в ній буде здійснювати свій рух множинність. Левіафан корисний для людей тим, що він припиняє хаотичний рух множинності. Як зазначає німецький філософ Карл Шмітт: «Левіафан містить в собі водночас три символи, образа — образ звіра (біблійний змій), образ штучної людини, яка складається ще з людей, і образ машини, здатної віддавати різні накази, видавати закони, судити, слідкувати за безпекою тощо» [цит.]

Породивши Левіафана і віддавши на його користь практично все «своє», люди відмовляються від політичної активності, перетворюючись тим самим в пасивних — multitudo громадян! Італійський філософ Паоло Вірно визначав множинність як «форма громадського і політичного існування багатьох в якості багатьох» [цит.]

Загинути multitudo може лише, на думку Самуеля фон Пуфендорфа, як фізичний об’єкт, тобто люди, її складові, можуть померти від різних обставин, чи то Covid-19, чи то вбивство або катастрофи. В результаті суспільного договору виникає civitas, і, як правило, сукупність перетворюється в народ (populus). Чи варто згадати відомий лозунг 1968 року в Парижі, у вигляді графіті: «Структури не виходять на вулиці» [цит.], але вони вийшли, бунт заради утопії.

Цікаво те, що на відміну від сукупності у народу є загальна воля, яка цілком може не збігатися з волею окремих громадян, народ володіє абсолютною владою! Якщо і вважати народ тілом, то очевидно, тільки механічним, але як: «artificial Person». Multitudo як форма об’єднання людей виникає ще в природного стані. Дещо схоже можна побачити в політичному трактаті Спінози, master`s discourse до «університетського дискурсу» Жака Лакана, аналітика влади Мішеля Фуко, а також Бертран де Жувенель та його держава-мінотавр.


В оформленні використано елемент ілюстрації Джеймса К. Крістенсена «Перервана подорож» (2015; джерело: greenwichworkshop).