Традиція створювати середовище, яке може впливати на почуття і поведінку людей, зародилося ще до народження цивілізацій і до виникнення письмової комунікації та будівництва міст. Архітектура оточує насб містян, цілодобово і безпосередньо впливає на все, що ми робимо, відчуваємо і думаємо. Вона відіграє в житті людини міста особливу роль. За допомогою комбінації форми, кутів, матеріалу і кольору будівлі виявляється вплив на свідомість людини, що формує його соціальну поведінку. Створюючи будівлю, архітектор спирається не тільки на уявлення про естетичні складові, але і на те, як відіб’ється його твріння на людині. В цьому випадку, важливе планування міста.
Перші міста почали з’являтися приблизно 7 тисяч років тому. В мегаполісах шматочки живої природи цінуються особливо високо, а близькість до них підкреслює соціальний престиж містянина. В незнайомих містах нас тягне до садів, скверів та історичних локацій. Виникає питання, чому людина віддає перевагу тим або іншим природнім умовам, — і з Античності воно займає розум різних мислителів.
Не так давно, приміром, нідерландський етолог Ніко Тінберґен висловив цікаву тезу, що «ключова мотивація при виборі місця проживання у тварин — бачити, але не бути в полі зору» [цит.]. Певно, те саме і у людей міста. — На думку американського географа і біолога Джея Епплтона, який вивчав вибір середовища проживання у птахів, вовків тощо, з огляду на всі досягнення сучасної архітектури, людина міста як і раніше дотримується тваринних покликів, природніх імпульсів, які змушують містян вибирати одні місця та уникати інших.
Фактично, йдеться про те, що такий вибір місця життя є універсальним, адже він ґрунтується на психології людини, на залежності місця і нашого комфорту. Теорія огляду і укриття Епплтона змотивувала інтерес до біологічних та еволюційних обґрунтувань візуальних переваг у всіх галузях, від мистецтва до дизайну інтер‘єру та ландшафтної архітектури. Як говорив головний архітектор «червоного терору» Іван Фомін, звівши будинок НКВС (сьогодні — СБУ) в Києві, про своє творіння:
«Я хочу, щоб кожний перехожий відчував душевний трепет»
[цит.].
Можна уявити, що зміст міста — це потік, який походить від фізичних обмежень у вигляді вулиць, мостів, підземних переходів, бульварів тощо, що спрямовують наш рух уперед!
В густонаселених містах дуже мало місця для створення особистого простору поза будинком. А якщо місця в приміщенні замало? Або що відбувається з нами, коли функції вітальні чи кухні беруть на себе інші міські простори, наприклад, торговельні центри, ресторани, кав’ярні і паби. В місті панує німа абстрактність штучного середовища і немає необхідності створювати особисті стосунки.
Наприклад, у Страсбурзі трамвайні зупинки стали чудовим місцем побачень. А японський архітектор Тойо Іто він позначив такі групи, як «міські кочівники». Він спостерігав за тим, як люди тягнуться до культурних символів в містах, з якими відчувають резонанс.
На підтвердження гіпотези Епплтона говорять дослідження психолога Михая Чиксентмихаї, які показали, що наші відчуття добробуту і щастя походять від освоєння навколишнього середовища й від упевненості, яку дарує знання меж, в рамках яких ми скеровуємо свою енергію. Цю енергію може каналізувати по-різному: в альпінізмі, у грі з дітьми, у викладання філософії — у будь-чому, що дозволяє людині перебувати «тут і тепер» і «втрачати відчуття місця й часу, отримуючи натомість глибоке задоволення».
Анонімність великого міського простору знімає необхідність бути локальним, тобто фізична структура міста встановлює (або ж долає) рамки, що можуть фізично обмежувати, спонукати та спрямовувати дії містянина до сфокусованого спілкування, і тим самим звільняти людину від «когнітивного перевантаження» (навіть у формі, про яку говорив архітектор Фомін).
Так місто стає театром, а людина у ньому одночасно є і актором, і глядачем щоденної урбаністичної вистави.
В оформленні використано фото автора (2020, Київ, вул. Велика Васильківська).