Франц Розенцвейг (1886-1929) і Фріц Маутнер (1849-1923) — філософи, які близькі ментально, але далекі біографічно, мали різний світогляд і свій особистий життєвий шлях. Вони особливо цікаві за культурно-історичним контекстом і певною філософською рефлексією. Сусідство філософів в цьому тексті умовно, як і в інтелектуальному просторі Європи, але є можливість побачити спільні інтенції і характер їх філософствування про війну. До речі, філософи міркують про війну на основі свого власного досвіду, досвіду рефлексії щодо причин і результатів війни. Франц Розенцвейг пішов на фронт добровольцем, але в 1917 році він був змушений визнати, що його бачення і розуміння війни принципово змінилися, і це не випадково.
Розуміючи наслідки та історію причини початку Першої світової війни, австрієць Фріц Маутнер в 1914 році розмірковує про війну, переосмислюючи свій власний «патріотизм», яким він зустрів «братську» Австро-німецьку війну у 1866 році, він пізніше в цьому побачив вплив політичної ідеології, і, зокрема, моральної і фізичної агресії. Німецький мислитель Розенцвейг будує свої міркування на теорії держави Геґеля. З одного боку, тексти Розенцвейга можна вважати доповненням до геґелівської теорії, а з іншого боку, за змістом вони носять прямий антигеґелівський характер. Маутнер, як австрієць, іронічно адресує свій текст Канту, звертаючись, тим самим, до відомої роботи «До вічного миру». На той час ідеалізм Канта був заборонений в Австрії, через критику католицизму.
Але важливо взяти до уваги патріотичні ігри Розенцвейга, вплив військової пропаганди на його тексти та на його аналіз газетних новин, так само як і на його невпинне бажання передбачати військові операції і події в світовій політиці, тобто вибудовувати свій текст в один такт з ритмом війни. Розенцвейг мав намір написати книгу про причини війни, але жодних слідів «причини війни» не знайдено в його науковій праці, передмова до видання дисертації «Геґель і держава» була написана після війни. Через деякий час після захисту дисертації Розенцвейг захоплено міркує про нову світову війну, яка маячить на горизонті і про яку невідомо, якою буде вона і її мораль: «Ми стоїмо не на порозі війни, а на межі епохи воєн, і з європейської точки зору ми вже вступили в цю епоху» [цит.].
Виникає враження, що для Розенцвейга війна не повинна була закінчитися, не виконавши своєї найголовнішої мети — утворення спільного світового простору і єдності народів, скасування держав, переміщення і трансформації кордонів. «Месія приходить тільки з військовим закінченням світової історії; сьогодні приходить Месія. Месія вже тут» [див.; Е. Левінас, див.].
Філософським проектом для Фріца Маутнера була критика мови. Про війну Маутнеру доводилося часто писати, до цього змушувала політична реальність і його журналістська практика. З цієї позиції філософ пише есе «Філософія і війна» — цікаво те що, воно не про війну як історичний факт, а про те, що може філософія сказати про війну. Математика, фізика та хімія служать диктаторам, які розв’язують війни, і навіть історія (чи гуманітарні науки загалом) стає/ють джерелом фактів, які використовують наче зброю. «Тільки бідна філософія, яка була названа служницею богослов’я, не може ніяк послужити цьому великому виклику часу і повинна стояти осторонь» [цит.].
Кантівську працю «До вічного миру» Маутнер вважав важливим внеском у практики філософування про війну, яку «і сьогодні варто читати». Маутнер багато іронізує, багато натяків на те, що він переосмислив свій досвід переживання війни. І вважає, що у мирний час людина просто помирає, і в цьому приватному випадку не треба було шукати сенс смерті. Він вмирав не тому, що потрібен Батьківщині, не заради великої мети, а помирав сам по собі. Але тепер філософія війни може надати цій приватній події — смерті — суспільну значущість!
В оформленні використано фотографію «Солдати Першої світової війни» (автор невідомий; джерело).